Твоє слово — це промінь у тихій імлі,
Як весняний струмок на замерзлій землі.
Я дарую тобі ці барвисті слова,
В них любов, що ніколи у нас не згаса.
Мова рідна — мов срібло у косах джерел,
Її музику чути у шепоті верб.
Будь зі мною в ці дні, бо у цій простоті
Ти плекаєш світи у своїй доброті.
У тебе голос — наче чисте джерело,
Що огортає теплим, щирим словом.
Яке ти слово в серці принесло,
Воно стає для нас ясним розколом.
Твоя мова — як шовк, як квітучий сад,
Ти плекаєш її у душі щомиті.
Даруєш нам ти сонячний заряд,
Найкращий дар у неозорім світі.
Як чиста річка, ллється слово ніжне,
Ти бережеш його, мов промінь в сні.
Твій голос — наче небо білосніжне,
Що дарує весняні вогні.
У кожній букві — барви світанкові,
Ти мови рідної квітучий сад.
Нехай слова, як струни серця логі,
Тобі дарують тільки свій розлад.
Твоє слово — мов світанку срібний дзвін,
У душі моїй здіймає ніжно гай.
Ти ведеш весняний, щирий перегин,
Рідну мову, наче скарб, оберігай.
Як ріка, що в море з вирію тече,
Твоя мова розквітає навесні.
Хай любов тебе у світі розпече,
Сяють хай слова у серці, мов огні.
Твоє слово — мов зоря в нічній імлі,
Воно дарує спокій у серця причалах.
Найкраща пісня в світі на землі
Звучить у рідних, лагідних устах.
Ти плекаєш мову — ніжний, пишний сад,
Де кожна буква квітне, наче мрія.
Хай ллється в душі золотий каскад,
А світла щирість вічно в нас зоріє.
Твоє слово — це музика, тиха та чиста,
Як весняна вода у струмку золота.
Вся душа твоя світлом безмежним іскриться,
Мова рідна твоя, мов святая верста.
Ти неси її в серці, як спогад крилатий,
Бо вона — то коріння, що пам’ять плете.
Тобі зичу цю пісню завжди дарувати,
Хай іскринкою в мові життя розквіта.
Твои слова — как россыпь жемчугов,
В них мудрость предков льется чистотою.
Ты сбрось уютный плен немых оков,
Чтоб мир дышал твоей святой мечтою.
Живая речь, как полноводный сад,
Цветет в душе прекрасным майским цветом.
Твой нежный голос — мой бесценный клад,
Я пью его, согретый ясным светом.
Твой голос — чистый звон лесного ручейка,
Жива в словах твоих души моей строка.
Ты даришь языку уютное тепло,
Чтоб солнце сквозь него незримо проросло.
Веду с тобой живой и радостный рассказ,
Сияет искрой фраза, радуя лишь нас.
Пусть слово бережет, как нежный, тонкий шелк,
Все то, в чем каждый звук для нас значенье счел.
Твой голос — мягкий шелк забытых снов,
Живой родник в сиянии слогов.
Ты бережешь тепло моей строки,
Как берег держит всплески у реки.
Слова твои — жемчужины в пыли,
Что от предков в сердце проросли.
Я рад дарить, любуясь, этот дар,
Где русский звук — небесный мой пожар.
Ты бережешь слова, как жемчуг в океане,
Вплетая их в узор душистых теплых фраз.
Твой голос — свет, что греет нас в тумане,
Как искры ласковых и мудрых глаз.
Родной язык в тебе поет ручьем хрустальным,
Сквозь звонкий стих несем мы к звездам дань.
Ты даришь миру блеск речам сакральным,
Яря любви незримую притяжную ткань.