Твой голос — шелк в сплетении времен,
Ты даришь слову чистый, яркий свет.
Твой нежный мир надеждой окрылен,
В тебе звучит родной душе ответ.
Я шлю тепло, храня наш общий клад,
Где рифмы льются, словно в море ток.
Пусть наш язык, как дивный, сочный сад,
Цветет для нас, как этот поздравок.
В твоих словах течет хрустальный звон,
Как будто рек лазурный перекат.
Твой голос — словно сказочный закон,
Где рифмы чистым золотом горят.
Я рад, что ты хранишь родную речь,
Как нежный жемчуг в глубине морской.
Желаю нам ее тепло сберечь,
И жить с душой, наполнив всё весной.
Твоє слово — як промінь у небі веснянім,
У кожній розмові звучить, мов струна.
Я бачу тепло в цім яскравому танці,
Де рідна мова, як в гаї весна.
Ти квітку любові плекаєш у мові,
Як чисту криницю, що серце дарує.
Твої всі думки — наче вірші готові,
Бо щирість твоя у словах мандрує.
Твоє слово — як чисте джерело у лузі,
Ти несеш його світло крізь тихі літа.
Ми у щирому, світлому, доброму крузі,
Бо твоя кожна мова — то квітів мета.
Як бурштин, твоя мова виблискує ясно,
Уплетена в долю, мов золота нить.
Тобі зичу життя, що стає лише красним,
Хай кожна фраза у серці, як пісня, дзвенить.
Твоя мова — як поле у сонці, барвисте,
У кожнім слові — джерела жива чистота.
Вона, мов намисто, лягає так чисто,
Коли ти шепочеш про мрії, мов квіти вуста.
Ця мова для тебе — мов музика ранку,
Ти ніжно плекаєш її, наче світло зорі.
Хай радість тебе обійма до світанку,
В твоїм рідному слові, у серці, в добрі.
Сьогодні мова квітне, як весна,
Твоя душа у ній така ясна.
Вона як чисте джерело в гаю,
Я вдячно тисну руку цю твою.
Мелодія дріма у кожнім слові,
В обіймах слів, у щирій, тихій мові.
Як золоте зерно врожаєм стане,
Твій рідний голос в серці не зів’яне.
Твой голос льется нежной, чистой речью,
Как звонкий ключ, поющий о весне.
Я с этим днем спешу к тебе навстречу,
В родном краю и в полусонном сне.
Слова твои — жемчужины на нити,
В них мудрость предков светит изнутри.
Ты дар души бережно сохраните,
Как свет вечерней, ласковой зари.
Твой голос — словно утренний рассвет,
В родном наречье яркий чистый свет.
Я дарю эти нежные строки тебе,
Звучанием сердца, доверившись судьбе.
Слова наши — жемчуг в ладонях зимы,
Хранители этой душевной канвы.
Пусть речь твоя льётся хрустальной рекой,
Даря мне усладу, любовь и покой.
В твоих словах рассветы расцветают,
И музыкой струится отчий слог.
Пусть буквы крылья нежные сплетают,
Чтоб ты забыть наречье впредь не смог.
Твой голос — это ключ к живой основе,
Родной язык в тебе поет зарей.
Ты сбереги в каждом своем же слове
Весь свет души, подаренный судьбой.
В твоих словах, как в утренней росе,
Живет душа, хранимая годами.
Мы слышим мир во всей его красе,
Пока родной язык звучит меж нами.
Пусть этот день — как яркий звон ключей,
Отворит дверь в мечты твои и дали.
Ты береги тепло простых речей,
Что сердце для других оберегали.