Твій голос — світло в лагіднім світанні,
Ми стежимо за кроком долі знов.
В душі горить вогонь палких навчаннях,
Тобі несемо щиру нам любов.
Ти мудрість сієш в золотії зерна,
Життя – як сад, що квітне навесні.
Хай радість буде за турботи певна,
В твої щасливі, тихі та ясні дні.
Твій досвід — наче срібна коса,
В очах живе ранкова щедра днина.
В саду душі співа небесна роса,
Для нас ти є натхненна берегиня.
Хай доля вплете в будні золоті
Тепло та спокій, виткані із сонця.
Твої стежки — немов книжки святі,
Де радість розквітає у віконці.
Ти сієш світло в наші сиві дні,
Немов ліхтар на стежці долі втомленій.
Твої слова, мов іскри в тишині,
Зігріють серце, в радості оновленій.
Ти – мудрості невичерпний джерело,
Для нас ти є надією яскравою.
Хай спокій вкриє все твоє крило,
Життя цвіте усмішкою ласкавою.
Ти сієш мудрість, мов зерно у ниву,
Твій добрий погляд гріє, як зоря.
Ми зичим долі, світлу й особливу,
Бо ти у серці — вічний вчитель-я.
Хай спокій вкриє, як ранкова втома,
В душі квітує спогадів весна.
Бо ти — наш світ, що був і став за вдома,
Для нас ти є наставник і стіна.
Ти сієш зерна мудрості в серця,
Хоч сивина вже сріблом на скроні лягла.
Твоя дорога світла, як зоря,
В якій душа від втоми не втекла.
Ми, учні вчорашні, шлемо тобі уклін,
Ти пам’яттю живою в нас живеш.
Хай радість дзвоном б’є у небо — дзень-дзелень,
Допоки ти весну в очах несеш.
Хай осінь золотом малює твої дні,
Ти ніби зірка в тихій вишині.
Твої слова, мов зерна, проросли,
Ми вдячність в серці крізь літа несли.
Ти вчитель наш, невтомний садівник,
В душі твоїй мудрості дзвінкий лідник.
Хоч сивина торкнулась скронь ледь-ледь,
Ти дітям віддаєш свого тепла наклей.
Сьогодні свято світле настає,
Це сонце промені свої тобі дає.
Ти берегиня світла і добра,
Ти вічно в пам’яті, як та весняна пора.
Ти сієш мудрість, наче зерна в полі,
У серці світло бережеш щодня.
Хоч дні летять, як поштові гастролі,
Ти — зірка, що веде нас у знання.
Твоя душа — то невтомна криниця,
Де спогади, мов чиста джерелиця.
Хай радість знов у вікна постукає,
А осінь вдячно в скронях заблищить, хай серце не втомиться.
Твій голос — світло в лагіднім світанні,
У книгах долі промені життя.
Ми принесли вітання на прощання,
Та пам’ять кличе в тепле відкриття.
Душа — це сад, де мудрість проростає,
І слово сіє зерна золоті.
Хай радість знову серце окриляє,
Ти — вчитель наш на непростій путі.
Сьогодні свято знову у вікні,
Ти пам’ять серця тихо відкривай.
Твої слова, як іскри вогняні,
Нам світять, наче рідний небокрай.
Вчорашній учень нині пам’ятає,
Як ти плела із долі дивний сад.
Знання твоє, як золото, сіяє,
Вертаючи нам спогадів парад.
Ти сієш зерна мудрості в серця,
Як сонце, що зігріло нам дороги.
Твій шлях — безцінна книга без кінця,
А світла пам’ять — вічні перемоги.
Для нас ти — тихий маяк у імлі,
Душі кришталь, що сяє добротою.
Вклоняємось тобі до самої землі,
Пишаємось всією глибиною!