Сьогодні сонце тане в джерелі,
Ти вибач, рідний, помилки мої.
Нехай замовкнуть образи в імлі,
Як весняні погідні солов’ї.
Душа, мов промінь, чиста і легка,
Ти відпусти зі мною всі жалі.
Моя любов — як тиха річка та,
Що оживає в теплій цій землі.
Хай тане в серці крига забуття,
Ти вибач всі образи ці і дрібниці.
Ми починаєм чисте майбуття,
Як срібний сніг, що впав на поляниці.
За все пробач, рідненький мій, прости,
Хай змиє біль весняна тепла злива.
Надію й світло нам з тобою нести,
Бо ти — зоря, що душі робить щаслива.
Тихо падає сніг на поріг, наче сповідь зими,
Ми лишаємо вчорашні образи за крок від тюрми.
Я прошу в тебе вибачень щирих у світлу неділю,
Нехай серце твоє розквітає, як сон на дозвіллі.
Ти — мій якір у морі, де хвилі неспокій несуть,
Хай кришталь доброти нам прокладе в майбутнє віть-путь.
Я тебе обіймаю і стану як промінь ясний,
Щоб у душах посіяти спокій і лад золотий.
Сьогодні сонце сіє світло щиро,
Ти відчини серця замкнені двері.
Бажаю, щоб панувало в душі миру,
Як весняній зорі у нічній сфері.
Пробач мені за все, що не згадаєш,
Минуле хай розтане, як лід сірий.
Ти прощення в моїх очах шукаєш,
Лишайся серцем чистим та щирим.
Ти відпусти мені образи, як сніг на теплій долоні,
Ми станемо світлом єдиним у цій тихій, сонячній зоні.
Твоя доброта — це причастя, що рани душі зашиває,
Хай радість весняним струмком у твоєму серці співає.
Прости за слова випадкові, за хмари у наших розмовах,
Ти — якір мій вірний у морі, в усіх життєвих підмовах.
Забудь, як попелу в’юнку, усі недомовлені фрази,
Ми вдячно пробачимо все і будемо щасливі в сто разів.
Сьогодні сонце лагідно сідає,
У серці ти тримаєш світло дня.
Нехай образа вмить усе минає,
Як тане від тепла зими стерня.
Я прошу в тебе вибачити щиро,
За кожне слово, що ранило путь.
Хай ми обіймемось у згоді й мирі,
І наші душі спокій віднайдуть.
Хай тануть крижані слова у сні,
Бо ти — моє весняне джерело.
Пробач за ті образи вогняні,
Що випадково в серце занесло.
Як сонце змило іній із полів,
Так ти розвій мій сум і тихий жаль.
Я щиро прошу в тебе теплих слів,
Знімаючи з душі німу печаль.
Сьогодні сонце ділить світ на “до” і “після”,
Моя образа тане, як весняний сніг.
Я виплітаю з щирих слів чарівні мислі,
Ти знов відкритий для моїх доріг.
Пробач за тишу, що була немов стіною,
Душа розквітне квітом у твоїм саду.
Тобі я серце принесла, мов під весною,
І за рукав тебе легенько поведу.
Сьогодні сонце золотить поріг,
Ти відпускай образи у політ.
Нехай розтане сніг усіх тривог,
А світлом щирим зацвіте наш світ.
За всі слова, що ранили серця,
Ти вибач, рідна, в цей святковий час.
Хай згода лине, мов жива вода,
І теплотою огортає нас.
Сьогодні сонце тане у вікні,
Ти щирість серця відчини мені.
Нехай образа, мов осінній дим,
Розвіється у небі голубім.
За всі слова, що ранили тебе,
Пробач, хай небо лагідне, ясне
Змиває смуток, наче теплий дощ,
Ми в любові плетемо свій спільний мотуз.