Ти сіяла зерно у дитячі серця,
Як весна, що дарує тепло до кінця.
Ти була для нас книгою мудрих доріг,
Де з надій розцвітав освітянський поріг.
Ти плекала слова, мов тендітні квітки,
Щоб у пам’яті лишились зірки навіки.
Ми летимо, як птахи, у синю імлу,
Дякувати тобі за усмішку ясну, теплу.
Ти сіяв мудрість, мов зерно у ниву,
Плекав у нас надію і весну.
Ти дав мені дорогу зовсім дивну,
А не в життєву тишу навісну.
Як сонце, ти освітиш шлях мій ранній,
Покажеш зірку в небі золоту.
Дякую, вчителю, в святім прощанні,
За теплоту твою і простоту.
Сьогодні світло в школі, ніби свято,
Ти мудрості зерно в душі садив.
Хоч ми летимо в даль, немов пташата,
Ти нам вітрила віри нагострив.
Твій голос — компас у життєвих морі,
Ти світло знань, немов ясна зоря.
Ми вдячні за турботу і за мови,
Бо ти для нас — надійний вчитель я.
Ти сіяв зерна світла у серця,
Як садівник, плекав мої думки.
Твоя любов, немов джерельця,
Вмиває в душах сліди від руки.
Ти розкривав мені нові світи,
Як компас, вів крізь шторм до берегів.
Сьогодні час за обрій відійти,
Збираючи дарунки добрих слів.
Ти сіяв зерна мудрості в серця,
Як садівник, що плекав юні квіти.
Вела ти нас до самого вінця,
Щоб ми змогли доросло жити й мріяти.
Твій голос — компас у життєвих днях,
Де знання — зірка в темряві нічній.
Ти зникнеш завтра у складних шляхах,
Лишивши спокій в пам’яті моїй.
Ти сіяв мудрість, мов зерно в поля,
Тепер від нас лунає пісня щира.
Тобі вдячна сьогодні вся земля,
Душа твоя хай квітне в океанах миру.
Ти був як маяк у бурхливім житті,
Стрімкий вітрильник знов лине удаль.
Ми вдячні за кроки такі непрості,
Ти ніжно з долонь розігнав всю печаль.
Ти сіяв зерна світла у серця,
Тепер твій сад у квітах розквітає.
Твоя любов, мов чисте джерельце,
Нас до зірок невтомно проводжає.
Ти розганяв сумніви, мов туман,
Вчиш долати гори й океани.
Хоч випуск — то дорослих справ екран,
Ти залишишся сонцем в наших планах.
Ти сіяв мудрість, мов зерно в поля,
Тепер ці сходи кличуть у світи.
Твоя рука — це компас-корабеля,
Що вчив крізь шторм упевнено іти.
Ти світло серця щедро віддавав,
Як сонце, що не знає спочину.
В очах твоїх я віру відшукав,
В цю теплу мить, в останню цю хвилину.
Спасибі, вчителю, за крила мрій,
Ти став для нас наставником життя.
У подорож нових незвіданих подій
Ти відпускаєш нас у майбуття.
Ти сіяв мудрість, як зерно у поле,
Тепер ці сходи кличуть у світи.
Твій голос — світло, що веде нас крізь гори,
За все спасибі, вчителю, тобі.
Ти був нам компасом у вихорі вагань,
У книгах долі ти читав наш час.
Дякую серцем за полон знань,
Що ти лишаєш в пам’яті для нас.
Ти сіяв мудрість, як зерно у ниву,
Весь світ відкрив для нас, неначе сад.
Я пам’ятаю посмішку щасливу,
Коли весна вела нас у парад.
Ти вітрила здіймав у шторм знання,
Був компасом у вирі буденних мрій.
Тобі ми шлем слова ці навмання,
За кожний досвід, щирий і живий.