Ми в небо відпускаємо дитинство,
Ти стежку власну сміло обирай.
Любові світло — наше вам спадківство,
У добрий шлях, у свій квітучий край.
Ти розправляй натхненно дужі крила,
Хай доля пише золоте зерно.
В тобі живе невтомна, дивна сила,
І щастя вже постукало в вікно.
Ти розправляєш крила в світ широкий,
Як юний птах, що мріє про політ.
Минали непомітно в школі роки,
Лишаючи в душі чарівний слід.
Ти — зірка, що для нас яскраво світить,
Нехай же доля стежку простеля.
В садах життя, де розквітають квіти,
Хай щастям і добром цвіте земля.
Ти впевнено ступаєш у весняний світанок,
Минув для тебе клас, мов сонний, теплий ранок.
Твій шлях — це чистий аркуш, де доля пише світло,
У серці розквітає, як сонце в небі, квітло.
Тримай свою надію, як компас у долоні,
Бо ти вже не дитина, ти мрій своїх на троні.
Сміливий крок у завтра, де вітер обіцянок,
Чекає на дорогу під білий мій філіжанок.
Ти розкриваєш крила у блакить,
Як юний птах, що мріє про політ.
Хай радість ця в душі твоїй горить,
Відкривши впевнено щасливий світ.
Життя — мов чистий аркуш на столі,
Ти пишеш долю власним почерком тепер.
Хай зіркою в небесній цій імлі
Любов веде крізь море вічних сфер.
Сьогодні світло промінцем в очах вогні запалює,
Ти ніби птах, що в небо крила сміливо розправляє.
Твій випускний — це перша пристань, де спокій таємничий,
А світ навкруг — як аркуш чистий, що до мети гукає в вічі.
Я пам’ятаю, як ти ріс, мов парость крізь негоду,
Ти виборов у долі час свого ясного сходу.
Нехай твоя зоря зігріє в дорозі невідомій,
Будь мужнім, справжнім і щасливим у світі мов у домі.
Ти нині птах, що мріє про польоти,
Лишаєш берег школи назавжди.
Твій шлях — то світло, вищої ноти,
Ми скажемо: за мрією іди!
Нехай зоря осяє кроки ніжні,
Ти квітка, що розквітла у саду.
В очах твоїх — світання перші, дивні,
Ми впевнено підтримаєм ходу.
Ти сіяв зерна світла у серця,
Як садівник, плекав мої думки.
Твоя любов, немов джерельця,
Вмиває в душах сліди від руки.
Ти розкривав мені нові світи,
Як компас, вів крізь шторм до берегів.
Сьогодні час за обрій відійти,
Збираючи дарунки добрих слів.
Ти сіяв зерна мудрості в серця,
Як садівник, що плекав юні квіти.
Вела ти нас до самого вінця,
Щоб ми змогли доросло жити й мріяти.
Твій голос — компас у життєвих днях,
Де знання — зірка в темряві нічній.
Ти зникнеш завтра у складних шляхах,
Лишивши спокій в пам’яті моїй.
Ти сіяв мудрість, мов зерно в поля,
Тепер від нас лунає пісня щира.
Тобі вдячна сьогодні вся земля,
Душа твоя хай квітне в океанах миру.
Ти був як маяк у бурхливім житті,
Стрімкий вітрильник знов лине удаль.
Ми вдячні за кроки такі непрості,
Ти ніжно з долонь розігнав всю печаль.
Ти сіяла зерно у дитячі серця,
Як весна, що дарує тепло до кінця.
Ти була для нас книгою мудрих доріг,
Де з надій розцвітав освітянський поріг.
Ти плекала слова, мов тендітні квітки,
Щоб у пам’яті лишились зірки навіки.
Ми летимо, як птахи, у синю імлу,
Дякувати тобі за усмішку ясну, теплу.